Рихард Вальх, який спеціалізується на зйомці екстремальних зимових видів спорту, заради дійсно приголомшливих і щирих кадрів сміливо звисає з вертольота або ж зигзагами спускається по трасі. Його пристрасть до фотографій розгорілася, коли він займався сноубордингом зі своїми друзями, і зараз є такою ж сильною, як і в 16 років після публікації першої зробленої ним фотографії в газеті.
У цьому інтерв’ю Рихард розповість по свій творчий підхід, історію створення найкращого кадру, а також про джерела свого натхнення.
– Ти з 16 років займаєшся професійною фотографією. Як почалося твоє захоплення нею?
– Моє захоплення стало результатом щасливого збігу обставин: після переходів із школи в школу в одній із них була професійна темна кімната для проявляння фотоплівок. У ній я проводив чимало часу, що погано позначалося на моїх оцінках у класі, але покращувало мої здібності в фотографії. Я почав знімати за допомогою Canon EOS-1N і дійшов до Canon EOS-1D X Mark II. У той же період я всі вихідні проводив у горах, займаючись сноубордингом. Я планував стати сноубордистом зі спонсорською підтримкою, але, чесно кажучи, спортсменом я був посереднім. Я тоді подумав: «Хай сноубордист із мене не вийде, проте я можу взяти камеру і знімати своїх друзів, які дійсно талановиті».
– Що є найскладнішим у зйомці зимових видів спорту?
– Насправді все залежить від організованості й підготовленості до фотографування. Я не закінчував жодних курсів фотографії, я зробив усі можливі помилки в цьому, проте намагався їх більше не повторювати. Найважчим етапом мого навчання стала поїздка в канадське місто Вістлер після закінчення школи. Протягом тижня я знімав на плівку, потім поїхав у Ванкувер до лабораторії, здав 10 рулонів для проявлення, а коли отримав їх назад, виявилося, що всі кадри були недоекспонованими на три кроки, оскільки при зйомці я помилково налаштував камеру на значення експозиції –3. Усі чудові кадри було зруйновано, тому що вони були втричі темнішими, ніж потрібно. На аналоговій плівці цього було ніяк не виправити. Цю помилку я більше не робив.
– Як відбувається організаційний процес?
– Найбільшу увагу я приділяю збиранню всієї інформації про те, як дістатися до потрібного мені місця зйомки, як залишатися в безпеці і як підготувати його для роботи. Ви маєте бути обізнаними з навколишніми умовами, знімаючи під відкритим небом або в горах чи просто роблячи селфі. Будьте пильними, стежте за ситуацією навколо, а потім спрямовуйте камеру й робіть знімок.
"«Я не закінчував жодних курсів фотографії, я зробив усі можливі помилки в цьому, проте намагався їх більше не повторювати»."
Ви можете опинитися в небезпечних місцях. – Розкажи про свою найзахопливішу зимову спортивну зйомку?
– З того часу, як я почав фотографувати зимові види спорту і сноубординг, я мріяв поїхати на Аляску. Але не можна просто так поїхати на Аляску і спостерігати за подіями, ви маєте бути частиною дуже вузького кола. Свою подорож я здійснив із групою провідних лижників Європи, яка називається «Сталеві лижі». Для хелі-скі ми поїхали в Гейнс – найкраще місце для фрірайду на Алясці. Тут ви можете спускатися по вкритим снігом вертикальним схилам (фото нижче), крутіші за які ви не знайдете будь-де у світі. Рівень напруги сягає межі, оскільки кожен зі спортсменів вклав від 10 000 до 15 000 євро, щоб зробити шість, щонайбільше десять, спусків, тому коли ти фотографуєш з відкритої кабіни вертольота, ти гарантовано маєш отримати знімки. Усе пройшло добре: кожен виконав свої трюки, ніхто не постраждав.