Від цифрового до матеріального: як друк відкрив новий вимір незвичайної тревел-фотографії Кеті Едвардс

Фотографка й інфлюенсерка Кеті Едвардс (Katie Edwards) має незвичайний підхід до тревел-фотографії: вона знімає світ крізь вікна потягів. Вона подолала тисячі кілометрів Європою та Сполученими Штатами, зробила сотні тисяч фотографій і поділилася добіркою своїх робіт як онлайн у соціальних мережах, так і на виставках друкованих фотографій.

Нещодавно, однак, Кеті взяла із собою в подорож компактний фотопринтер Canon, щоб друкувати фотографії та одразу ділитися ними з іншими. Завдяки програмі SELPHY Photo Layout на смартфоні, яка давала змогу надсилати фотографії з камери та бездротово друкувати їх на портативному принтері, вона могла брати із собою мініфотостудію всюди, куди їй заманеться. Ідея полягала в тому, що, навіть якщо її фотографії фіксують швидкоплинні миті, надруковані світлини зберігають їх і повертають у фізичний світ — як невеликі матеріальні фрагменти спільних вражень. Завдяки цьому проєкту в Кеті з’явилися зовсім неочікувані знайомства й зв'язки. Ось як це сталося.

Усе почалося кілька років тому. Коли Кеті, професійна фотографка, їздила потягом на зйомки Великою Британією, камера завжди була з нею. Саме тоді й зародилося її незвичайне захоплення. «Приблизно через шість місяців, — згадує вона, — я почала спеціально вирушати в подорожі потягом заради фотографування з вікна. Почала з невеликої поїздки до Нідерландів, бо хотіла познімати тюльпани крізь вікно потяга. А потім це захоплення почало стрімко розвиватися.

Я почала здійснювати тривалі залізничні подорожі Європою, коли ми з моїм теперішнім чоловіком жили в різних країнах: він був у Німеччині, а я — у Великій Британії. Тепер ми подорожуємо разом і розширили наші маршрути майже на всю Європу».

Не так давно Кеті завершила подорож у 10 тисяч миль Сполученими Штатами потягами Amtrak, кульмінацією якої стала виставка її друкованих фотографій у лондонській галереї. У квітні 2026 року Interrail виступила спонсором виставки її фотографій, зроблених із вікон потягів серед квітучих краєвидів Нідерландів. Експозиція проходила на Центральному вокзалі Утрехта.

«Спочатку найголовнішим для мене був окремий кадр і спроба впіймати неймовірну мить, — пояснює Кеті. — Іноді це пейзаж, але насправді мене більше захоплюють несподівані деталі, які вдається зафіксувати на великій швидкості.

Під час нещодавньої поїздки з Белграда до Сараєва мені вдалося сфотографувати дівчинку в момент стрибка на батуті — вона буквально зависла в повітрі, махаючи рукою, й опинилася просто на краю кадру. Я проїхала повз сотні подвір’їв із батутами, і саме такий кадр давно був у моєму списку найзаповітніших бажань. Я відчула неймовірну радість. Одне з найбільших задоволень для мене — це коли вдається зловити крізь вікно потяга щось зовсім малоймовірне. І, мабуть, ще приємніше, коли об’єкт опиняється буквально на самому краю кадру, адже він міг не потрапити до нього взагалі».

Та на цьому все не закінчилося. «Я зрозуміла, що потяг працює як ідеальний операторський візок: якщо знімати в режимі серійної зйомки, а потім поєднати всі ці кадри, зроблені крізь вікно, виходять величезні лінійні панорами. Це не було частиною початкового задуму, але мене це справді захопило».

Потім, розповідає вона, вона почала об'єднувати послідовності знімків, фактично створюючи покадрові відео. «Спочатку я робила це лише тому, що хотіла знайти спосіб ділитися ними онлайн і зробити їх більш помітними. Але згодом це стало майже так само пов’язано з кінозйомкою, як і з фотографією».

Публікація її робіт мала несподіваний результат, ділиться Кеті. «Іноді люди, яких я сфотографувала крізь вікно потяга, випадково впізнавали себе на знімках і зв’язувалися зі мною. Це було просто фантастично — усвідомлювати, що між нами виник зв’язок лише тому, що я випадково сфотографувала їх із потяга, який проїжджав повз».

Навмисно це сталося чи ні, Кеті каже, що сьогодні саме цей зв’язок із людьми став для неї дуже важливим. Саме тому вона прагнула провести свою виставку на Центральному вокзалі Утрехта. «Мені здавалося, що буде цікаво зустріти людей, які щойно проїхали маршрутом, який я фотографувала». Розвиваючи цю ідею спільноти, вона також заснувала Rail Mail Club. Щомісяця його учасники отримують поштою листівку з фотографією, зробленою з вікна потяга, а також лист, у якому Кеті розповідає історію цього кадру.

Для Кеті матеріальність друкованих фотографій має принципове значення. «Інтернет чудовий у багатьох аспектах, але мені за своєю природою хочеться цієї фізичної взаємодії. Навіть якщо ви не зустрічаєтеся з людиною особисто, це все одно своєрідний матеріальний обмін».

Саме такою була її ідея для цього проєкту з друком фотографій. Вона планувала друкувати свої знімки просто під час подорожі потягом і залишати їх у тому самому вагоні, де вони були зроблені. На звороті кожної фотографії вона запрошувала того, хто її знайде, написати кілька слів про власну подорож або просто про те, що він відчував у ту мить. Так світлини мали перетворитися на своєрідний обмін між незнайомими мандрівниками: одна людина фіксує швидкоплинну мить у матеріальному вигляді, а інша відповідає на неї своїми словами. На відміну від звичайного цифрового зображення, яке люди лише коментують онлайн, фізичний знімок, залишений у реальному місці, змінює сам спосіб взаємодії людей із фотографією.

«Мені дуже подобаються такі речі — залишати несподівані знахідки в різних місцях і взаємодіяти з людьми», — зізнається Кеті. Вона розповідає, що на головному залізничному вокзалі кожної столиці, яку відвідала, заховала маленький гумовий штамп з унікальним кодом. Своїх підписників у соціальних мережах вона запрошує приходити з власною штемпельною подушечкою та папером, щоб зробити відбиток. А якщо вони зберуть десять таких відбитків, Кеті надсилає їм безкоштовний постер. За її словами, ця своєрідна гра в «пошук скарбів» привернула увагу людей «звідусіль» — «від Анкари аж до Стокгольма».

Міркуючи схожим чином щодо цього друкованого проєкту, Кеті взяла із собою в потяг компактний фотопринтер Canon SELPHY CP1500. Цей портативний фотопринтер ідеально підійшов для такого задуму. У ньому використана технологія сублімаційного друку, завдяки якій створюються яскраві кольорові фото лабораторної якості без потреби в окремих чорнильних картриджах. Фотографії виходять повністю сухими й готовими до використання одразу після друку, а також стійкими до води, подряпин і відбитків пальців.

Друк фотографій виявився напрочуд простим. Принтер SELPHY CP1500 підтримує різні способи підключення, зокрема через USB-C для комп’ютерів, камер і USB-накопичувачів, а також має вбудований пристрій для зчитування карт, тож SD-карту з камери можна одразу вставити в принтер. Кеті вирішила друкувати бездротовим способом за допомогою програми SELPHY Photo Layout на власному смартфоні.

Програма дає змогу змінювати фотографії перед друком: додавати текст, рамки та творчі ефекти, зокрема штампи. Також можна вибрати один із різноманітних шаблонів макета — як з однією фотографією, так і з декількома. Кеті вирішила друкувати свої фотографії без жодних додаткових ефектів, у найбільшому форматі листівки. «Я вирішила не додавати жодних ефектів, підписів чи позначок, — пояснює вона. — Хотілося, щоб усе виглядало більш особисто, а люди могли залишати свої рукописні враження на зворотному боці».

Втім, одна з функцій програми все ж зацікавила Кеті: можливість додати QR-код, який веде на вебсторінку або сторінку в соціальних мережах. «Було б цікаво залишити фотографію з QR-кодом і просто подивитися, що станеться, коли хтось її знайде. Насправді саме такою й була моя початкова ідея — залишати фотографії й дивитися, як люди взаємодіятимуть із ними».

Кеті справді залишала листівки зі своїми фотографіями на сидіннях у вагонах, і люди дійсно писали на їхньому зворотному боці свої враження від подорожі. Але сталося й дещо інше: сам процес, яким займалася Кеті, був приводом для першого кроку й ставав приводом для розмов із попутниками. «Навіть фотографування в потязі вже виглядає трохи незвично. Але коли дістаєш принтер і починаєш друкувати… Це одразу привертає увагу.

Кожен їде потягом зі своєю метою — хтось щодня добирається на роботу, а хтось вирушає у велику подорож. І це точно стало чудовим приводом зав’язати розмову».

Головна ідея, що проходить крізь усю творчість Кеті, — це створення особистих зв’язків через спільний досвід. За її словами, незалежно від того, у який спосіб вона ділиться своїми фотографіями, зробленими з вікна потяга, «дуже багато людей пишуть мені: «О, цією дорогою я щодня ходив до школи» або «Це ферма мого тата». Неймовірно ділитися такими фотографіями, а потім отримувати від людей історії про те, що саме для них означає цей маленький куточок, який потрапив у кадр».

Втім, цей проєкт додав новий вимір. Друкуючи фотографії просто на столику у вагоні, поки принтер SELPHY CP1500 швидко й без зайвих зусиль створював готові відбитки, Кеті відчула, що весь процес став «напрочуд безпосереднім». «Це неймовірне відчуття — тримати в руках надрукований краєвид із вікна саме тоді, коли ти їдеш потягом, який стрімко мчить повз цей пейзаж». Її попутники із захопленням відгукувалися саме на цю безпосередність моменту.

За словами Кеті, знімки, надруковані на принтері SELPHY CP1500, довговічні й придатні для написів, тому чудово служитимуть як пам’ятні сувеніри. Однак для неї головне — зовсім інше. «Для мене цей проєкт насамперед ґрунтується на спілкуванні. Це значно менше схоже на створення скрапбуку, журналу подорожей чи чогось подібного».

Оскільки фотографії є матеріальними й з’являються буквально за мить після зйомки, вони, за її словами, «ніби переносять зовнішній світ просто всередину потяга — те, що інакше було б неможливо. Тож у підсумку фокус цього проєкта значним чином змістився з самих фотографій чи швидкоплинності митій за вікном на зв’язки між людьми всередині вагона. І я дуже рада, що все склалося саме так».


Автор: Алекс Саммерсбі (Alex Summersby)