За допомогою репу та поезії Кейптаун намагається подолати расові розбіжності
Автор: Джо Пенні (Joe Penney)
Природна краса Кейптауна — міста, оточеного океаном і розділеного навпіл плоскою вершиною Столової гори, — контрастує з сотнями років рабства та расового гніту в минулому.
Сьогодні покоління художників, музикантів, поетів і кінематографістів намагається подолати цю спадщину. У Південно-Африканській Республіці, країні з 11 державними мовам, важливим є не лише те, що вони прагнуть донести до інших, але й мова, якою ці люди висловлюються.
Квінтін Голіаф, відомий за своїм сценічним псевдонімом Jitsvinger, що означає «дурман», – репер змішаного етнічного походження з Кейптауна. Він читає реп мовою африкаанс, якою розмовляють 7 мільйонів жителів Південно-Африканської Республіки. Ця мова утворилася від нідерландської із запозиченнями з малайської, португальської, англійської, китайської, коса та койсанської мов.
Голіаф, чиї музичні твори зачіпають такі теми, як політика, національна приналежність і кохання, стверджує, що популярність африкаанс зростає, особливо серед молоді.
«За останні півтора десятиліття мова африкаанс стала більш трендовою та розкутою», – каже він. І додає, що в околицях Кімберлі в одному реченні можуть використовуватися слова шести різних мов.
«Відтак мій сленг може охопити ширшу колективну свідомість, а це, по суті, і є майбутнє африкаанс: всеосяжність і прийняття свободи самовираження інших».
Хоча майбутнє мови африкаанс видається обнадійливим, її минуле досить спірне. Мова африкаанс була поширеною поблизу Кейптауна серед рабів із Західної Африки, місцевих племен кхої, сан і мешканців Індонезії, котрі перейняли нідерландську мову рабовласників і колоніальних поселенців, а потім зробили її своєю розмовною мовою.
За даними Інституту з питань расових відносин Південно-Африканської Республіки сьогодні лише близько 40 відсотків людей, що користуються африкаанс у побуті, є білими південноафриканцями.
«У наш час чимало людей надалі ставляться до «білої» мови африкаанс як чогось прекрасного, чистого й правильного, а її негативна або меншовартісна версія відображає укорінену ненависть до самих себе, яку залишило по собі рабство, колоніалізм і апартеїд», – стверджує Голіаф.
«Широкій спільноті носіїв африкаанс потрібно ще дуже багато працювати над собою», – каже він.
Джетро Лоу, поет із Кейптауна, також виконує свої твори мовою африкаанс. Нащадок корінних койсанських і мозамбіцьких рабів, він у своїй поезії спирається на легенди та міфи корінних жителів Кейптауна. Він грає на музичному луку, який традиційно використовувався для поезії, музики та спілкування.
«Я намагаюся популяризувати культуру корінних народів і їхні символи, як-от лук, серед широкого загалу», – каже він.
Після зулу, коса й африкаанс англійська – четверта найпоширеніша мова в Південно-Африканській Республіці, однак вона має набагато більший вплив у суспільному житті.
Бекі Пайлот Біллер – 24-річний студент студент інституту кінематографії з Лімпопо, який розмовляє зулу й англійською мовами та спілкується останньою на роботі, де основна увага приділяється соціальним питанням.
Пайлот стверджує, що расовий розподіл у Кейптауні зберігся донині, і під час пошуку роботи він зіткнувся з проявами дискримінації, оскільки не розмовляє на африкаанс.
«Для мене ситуація, коли для отримання роботи потрібно мати певний колір шкіри, є неприйнятною. Роботодавці аргументують це тим, що ті, хто вільно читає та пише мовою африкаанс, мають більше перспектив. Яка ж це робота?»
Схоже, представники кожної спільноти Кейптауна мріють про Південно-Африканську Республіку без упереджень. На нещодавньому концерті відомий рок-музикант Джеремі Де Толлі, білий англомовний житель Кейптауна, заявив, що біле населення країни має поділитися своїм достатком з іншими південноафриканцями.