Barcelona street photographed by Christopher Anderson using the Canon EOS M5

На головну

Крістофер Андерсон — фотожурналіст-самоук, він народився в Канаді, виріс у західному Техасі й вважає своєю домівкою Нью-Йорк, де прожив більшу частину свого дорослого життя. Учасник престижної спільноти Magnum Photos і донедавна перший в історії штатний фотограф New York Magazine, зараз будує в Барселоні новий дім зі своєю сім’єю. Ми зустрілися з ним, коли він досліджував своє нове оточення, щоб дізнатися про його концепцію дому, його підхід до вуличної фотографії та про те, якою на його думку має бути чудова камера.

Шлях додому

Вулиця Барселони, сфотографована Крістофером Андерсоном на камеру Canon EOS M5Для Кріса дім — це, перш за все, зв’язок. Зв’язок зі своєю родиною, звуками та ритмами вулиць і людьми, що його оточують там, де він живе. Проте щоб з’ясувати, де він опинився, йому довелося вирушити в невеличку подорож.

«Я залишив дім, у якому виріс, у досить ранньому віці й жив у різних місцях, подорожуючи світом у пошуках екзотики. Мене спонукали цікавість і прагнення до пригод, але озираючись назад, я краще розумію, що означає для мене дім».

«Доки в мене не з’явилася власна сім’я, я майже постійно подорожував (жив у постійному русі), і для мене домом було те місце, де я прокидався. Я був буквально бездомним, хоча в деяких місцях я платив орендну плату. У мене не було відчуття приналежності. Проте в цьому постійному русі мене не полишало відчуття, що я шукаю місце, до якого належу, я прагнув знайти свій дім».

«Народження мого сина й книга СИН, яку я зробив про нього, вперше змусили мене озирнутися навколо. Тільки тоді я усвідомив, що дім — це не просто місце, місто, чи певний будинок, а інтимна атмосфера, що виникає, коли поруч зі мною ті, кого я люблю».

«Усі мої подорожі й фотографії, які я зробив до цього моменту, були для мене підготовкою до зйомки мого сина. Саме вони дали мені те, що я завжди шукав у фотографії, — справжнє відчуття зв’язку з універсальними цінностями, які водночас лишаються виключно моїми».

«Після книги "СИН" я почав відчувати, що багато з моїх робіт є розвитком ідеї дому. Вони як концентричні кола, що розходяться від основного ядра, моєї сім’ї. Барселона — продовження цієї особистої подорожі. Я й досі фотографую свій дім, тільки роблю це в іншому місці».

Встановлення емоційних зв’язків

Кріс описує акт фотозйомки як «взаємодію між мною та об’єктом зв’язку через пристрій» і як «привід, щоб установити зв’язок і дізнатися більше про себе». Проте він визнає, що в новому домі для досягнення емоційного зв’язку або якості, до якої він завжди прагне (тієї рідкісної властивості, яка не дає вам спокою) може знадобитися певний час.

«Коли я дивлюся на свої ранні знімки, зроблені в зовсім незнайомих мені місцях, я бачу на них елемент нових відкриттів. З точки зору свіжості та екзотичної новизни все чудово, але справді цінні зображення з’являються лише тоді, коли це відчуття минає, і я починаю дивитися ширше й глибше».

Сонце й тіні в Барселоні, зняті на бездзеркальну камеру EOS M5

«Наприклад, коли я почав робити знімки для проекту своєї книги "СИН", я не розглядав їх у професійному контексті — я був просто батьком, що фотографував свою родину. Я був здивований, побачивши, якими органічними виявилися ці знімки, і зрозумів, що саме цього я завжди прагнув у фотографії. Я не намагався створити красиве зображення — я просто бачив те, з чим відчував зв’язок. Те саме справедливо для всього, що я фотографую. Що краще я розумію об’єкт, то органічніше виглядають зображення й то достовірніше вони передають емоції».

«Тож коли я переглядаю свої знімки під час редагування, я не шукаю ідеальне освітлення, композицію або експозицію. Я шукаю фотографію, від якої в мене перехопить подих, — ту, що западе мені в душу. Це також єдиний спосіб зацікавити інших людей, струни душі яких звучать в унісон із моїми».

Крістофер Андерсон фотографує на камеру EOS M5 жінку середнього віку в квітчастій сукні

«Зрештою, усі трюки із грою світла, кольорами тощо — як солодка вата. Вони не відтворюють на зображенні зв’язок із тим, кого на ньому зображено, це просто показуха. Хотілося б вірити, що справжній дух знімка — це те, з чим кожен може відчути зв’язок. Іноді ви навіть не можете показати, пояснити або описати, що це, але точно знаєте, що воно є. Це та магія, яка вирізняє зображення на фоні інших, коли воно, як музика, прорізається крізь шум. Будь-хто може зробити гарні знімки, але для мене цього недостатньо, я прагну, щоб мої знімки встановлювали глибший зв’язок».

«Я працюю в різноманітних напрямках (від військової фотографії до портретів), використовуючи численні мови візуального спілкування. Проте мені подобається думати, що є одна річ, яка об’єднує їх усі, і ця річ — відчуття емоційного зв’язку».

Поезія вулиць

Прагнучи встановити зв’язок із незнайомими людьми та місцями в Барселоні, Кріс ставить собі на меті відтворити на знімках те, що він називає чуттєвістю та поезією вулиць:

 Відблиски на мокрому асфальті, сфотографовані на бездзеркальну камеру Canon EOS M5

«Найкраще у вуличній зйомці те, що вона ніби дає право спостерігати й встановлювати зв’язок. Практика фотографування — як гра на музичному інструменті. Це дисципліна, що вимагає настроїтися на певну частоту спостереження. Вона чимось нагадує пошук радіостанції в ефірі: спочатку ви чуєте лише статичний шум, аж раптом з’являється звук музики, і ви відчуваєте ритм місця, де опинилися. Я можу описати це лише як чуттєве задоволення».

«На вулицях є той чарівний пилок, що робить зображення живими — можливо, завдяки світлу, а можливо й завдяки композиції. Проте світло може кардинально змінити сюжет, заливши об’єкт потойбічним сяйвом. Воно може привнести в ситуацію щось особливе, не пов’язане з кольорами, подіями або географією розташування. Я часто шукаю вдале освітлення, але відчуваю, що це інтуїтивна річ. Його не можна просто побачити, його потрібно відчути. Світло — це не просто вдалий момент».

 Крістофер Андерсон фотографує дівчину з рудим волоссям на вулиці Барселони на камеру M5

«Зрештою, мої фотографії —​це​ відображення мого досвіду. Навіть не так. Коли я виходжу на вулицю, я сподіваюся відтворити поезію, а не зробити репортаж для служби новин! Ось таке поєднання — дівчина в чорно-білій футболці з ефектним рудим волоссям, що йде вузькою вулицею в неймовірно чорній тіні під яскравими променями світла — це і є поезія».

Чудова камера

Щоб відтворити на знімках поезію вулиць Барселони Кріс використовував EOS M5, нову легку й компактну бездзеркальну камеру Canon, яка втілює в собі багато з того, що він вважає обов’язковими атрибутами чудового пристрою: простоту використання, бездоганну мобільність і славнозвісну продуктивність.

«Камера чудова, якщо з нею почуваєшся природно. Я хочу швидко реагувати на події, не думаючи про механічні аспекти, адже для мене такі думки знищують магію знімка. Здатність полегшити зйомку емоційного зв’язку значно важливіша, ніж технічні характеристики. Невелика легка камера, як-от EOS M5, особливо зручна, коли мені доводиться ходити на великі відстані (під час зйомки в Барселоні я пройшов 8 кілометрів)».

«Раніше я працював на будівництві, де в кожного був свій молоток, з яким було звично й зручно працювати. Так і з камерою. Мені потрібно знати, як вона поводитиметься в моїх руках, і почуватися з нею комфортно. Я маю покладатися на неї, як на продовження моїх рук і очей. Мені потрібно знати, що з нею я зможу реалізувати свій задум! EOS M5 саме така».